Академік… Це слово одразу асоціюється з поважним бородатим дядечком, що ходить у дивному балахоні і носить із собою товсту папку. Та бувають і юні академіки – члени Малої Академії Наук. Як же їм стати? Просто треба написати науково-дослідницьку роботу з якоїсь актуальної теми. І, нібито, все… Та не так легко академіку жити, особливо переможцю обласного етапу. Це треба до столиці їхати і змагатись з учасниками з усієї країни!

Як же це бути справжнім юним академіком?

Всеукраїнський конкурс-захист проходить на базі Національного екологічного центру. Навіть перший день виявляється зовсім не страшним. Відкриття, гімн України, визначні люди у гостях(наприклад, поет Іван Драч) і розмови про великого вченого Вернадського. Ввечері всі отримують рецензії на свої роботи, а далі хтось летить до кімнати із неймовірно хвалебною рецензією, а хтось з кожним кроком перечіпляється через зауваження. Та все ж таки тих, хто отримав найвищу оцінку за роботу (25 балів), на щастя, немало.

Другий день, певно, що найстрашніший, адже це день контрольної роботи з української мови та літератури. Юні, заспані академіки, пообкладені ще з вечора підручниками, потрохи збираються в своїх аудиторіях. Приносять завдання, і діти сивіють від жаху. Завдання, до речі, доволі складні. І ось починає працювати фантазія: вигадуємо нові правила української мови (до речі, після перевірки у власних кімнатах нових правил не дуже відрізняються від старих).

І найголовніший – третій день – день захисту роботи. Всі вдягнені святково, з присмаком націоналізму. Щоб виділитись із цієї маси патріотів, потрібно просто не одягнути вишиванки. Розходяться по аудиторіям. І починається головне шоу! Всі учасники (понад 20 осіб зі всіх областей України) мають цікаві тексти захисту роботи й красиві презентації, деякі навіть співають чи грають на бандурі. Журі в захваті, а «конкуренти» ставлять величезну кількість питань. З місця подій ведеться онлайн трансляція,  тому з тієї сторони монітору батьки плачуть від щастя і гордості за своїх дітей. Захист іде з ранку до пізнього вечора з невеличкою перервою. От і все закінчилось, і нічого вже не зміниш. «Академчатам» залишається лише чекати на результати. І вони чекають, сидять під дверима аудиторії, нарешті розслаблено спілкуються, хвалять роботи і захисти інших, дехто просто спить. Приходить журі й оголошує свій вирок, і знов хтось летить до кімнати окриленим, а хтось плететься. І це зрозуміло, адже призом на конкурсі є, звичайно ж, цінні подарунки та додаткові бали до ЗНО: за перше місце – 50, друге – 40, третє – 30. Та найкращим подарунком, усе ж таки, є немала кількість знайомств із людьми близьким по духу, такими собі справжніми друзями. І сумно з ними прощатись у день четвертий, останній, день закриття…

P.S. Донецька область із п’ятьма учасниками привезла чотири призових місця – одне перше і три третіх. Хіба ми не найкращі?!

Слава Кошева,

учениця 11-Б класу НВК №12